Петро Постолюк

 
 

Петро Постолюк

Український Січовий Стрілець, ініціатор, засновник і директор відомого видавництва "Червона Калина" у Львові 1920 рік.



 

В історії кожного народу є сторінки світлі і чорні, героїчні і трагічні. Та, мабуть, важко знайти ще десь у світі народ, з історії якого б насильницьки виривали, викреслювали не просто окремі сторінки, а цілі розділи, цілі періоди. Одним із них є період боротьби Українських Січових Стрільців (УСС) і створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Вже не залишилось живих учасників тих військових змагів за волю і незалежність України. Але без ЗУНР, без січових стрільців, без Української Галицької армії не було б зараз незалежної Української держави. Ті далекі події стають для нас тим ближчими, чим більше дізнаємося про їх учасників, особливо, якщо ці люди є нашими земляками – уродженцями надбужанських сіл. Пізнаємо постаті, котрі здавалися непоміченими в житті, але які для історії нації залишили слід, гідний подиву. Бо, незважаючи на шляхи, важкі та тернисті, творили українську історію та культуру. Хто ж ці люди? Як склалася їхня доля?

Петро ПОСТОЛЮК народився в селі Сторонибаби 10 липня 1894 року. Гімназійну освіту здобув у Золочеві. З вибухом війни у серпні 1914 р. ще юнаком зголосився до Легіону Українських Січових Стрільців (УСС), у сотню Василя Дідушка. Згодом став підхорунжим Булавного (тобто керівного) відділу УСС. У цьому відділі було двоє вихідців з одного села, і це наші земляки – сторонибабці Ілько Цьокан та Петро Постолюк (що є свідченням їхнього визнання).

Під час війни П.Постолюк взяв участь у боях з російською армією в Карпатах і на Поділлі. У 1918 році служив ад'ютантом команданта Легіону УСС, сотника Осипа Микитки. В ході Листопадового Зриву був поранений в груди у боях за Кадетську школу у Львові. Після кількох місяців в лікарні добровільно зголосився на службу і працював в персональному відділі Державного секретаріату військових справ, а в часі УГА в березні 1919 року в першій бригаді УСС був її ад’ютантом. Після ліквідації Української Галицької Армії перейшов з кількома іншими стрільцями до діючої армії УНР в Могилеві. За Збручем пройшов страхіття Чотирикутника смерті (Українська армія опинилася між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами) і жахливої спустошливої пошесті – тифу.

Після поразки Визвольних змагів Петро Постолюк закінчив торговельну школу та спеціальні курси книговедення і в 1920 році став ініціатором, засновником і директором відомого видавництва "Червона Калина" у Львові. В 1922–39 рр. це видавництво видрукувало багато цінних праць, в тому числі 18 історичних календарів і "Літопис Червоної Калини" (історико-літературне щомісячне видання), в якому відображено бойовий шлях звитяжних побратимів П.Постолюка.

У 1923 році закінчив студії на філософському факультеті Віденського університету, але, повернувшись до Львова, знову почав широку видавничу і громадську діяльність, займаючи провідні пости в центральних крайових установах.

Працював він також у видавництві Івана Тиктора (Львівський концерн «Українська Преса»), колишнього січового стрільця, вихідця із сусіднього селища Красне, а під час Другої світової війни – в українському видавництві у Кракові, а перед цим – членом ради директорів видавництва «Ізмарагд» у Львові.

Після Другої світової війни та поневіряння по Західній Європі у 1949 р. Петро Постолюк з дружиною Лідою та дочкою Ренею (Іриною) переїхав до Америки, де зразу ж відновив видавництво "Червона Калина", яке очолював і для якого працював до останнього дня. У 1958 році його спіткала велика родинна трагедія – після недуги померла дружина.

У видавництві "Свобода" П.Постолюк працював з 1951 року, спочатку в експедиційному відділі, опісля (і до 1975р.) завідувачем книгарського відділу. "Своєю працею, своїм знанням, своєю вирозумілістю, лагідністю та прикладною культурою в поведінці і співпраці з іншими Петро  Постолюк втішався найбільшою пошаною та респектом і приязню всіх працівників, як видавництва «Свобода», так і головної канцелярії Українського Народного Союзу, членом якого він був від початку свого поселення в Америці", – писав 29 вересня 1978 року український щоденник "Свобода" у Нью-Йорку.

До останнього дня свого 84-літнього життя П.Постолюк був метушливий, завжди мандрував, ходив пішки і їздив всіма засобами комунікації. У вівторок,  26 вересня 1978 року, у дорозі до друкарні в Кліфтоні він дістав інсульт і наступного дня помер у лікарні.

Похований наш земляк на українському православному цвинтарі св.Андрея в Саут Баунд Бруку Нью Джерсі. "Осиротив доньку Ірину з мужем Юрієм і дітьми Антонієм і Лідією, ближчу і дальшу родину, небагатьох уже залишених при житті товаришів зброї та велику українську громаду по цей і той бік океану", – із сумом у ці дні писала Нью-Йоркська "Свобода", називаючи Петра Постолюка винятковим в українському суспільстві фанатиком книжки, яка була змістом його життя.

"Коли він перестав воювати за Україну крісом – воював друкованим словом!".

 

Ірина  Гаєвська     "Воля народу"   № 45   від  07.11.2013



Создан 02 фев 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
ААААААААА