Іван Андрійович Бак

 

Іван Андрійович Бак

Музикант, композитор, поет, педагог



Творчі постаті

Україна в моєму серці єдина


     Іван Бак – музикант, педагог вищої кваліфікації, композитор, поет, дипломант другого ступеня на фестивалі «Український солоспів» (1996), лауреат Всеукраїнського національного фестивалю «Азовські хвилі» (1997), лауреат Міжнародного фестивалю в місті Гждиня (Польща). Однак, це далеко не повний перелік творчих досягнень Івана Андрійовича. Його музична біографія налічує понад 80 пісень до яких написав музику і наспівував на багатьох концертах та урочистостях. За свою невтомну працю він нагороджений численними медалями, грамотами і дипломами.

Глибоко національний, самобутній талант, неповторний за красою тембру лірико-драматичний тенор І.Бака, завжди характеризується високою майстерністю, чистотою інтонації і музикальною легкістю.

Він один із тих хто належить до роду музикального. В його сім’ї панував культ музики: тато Андрій Семенович був музикантом-скрипалем, мати, яка співала альтом, голосила свої пісні в хаті, на городі, над колискою, чаруючи своїм кришталевої чистоти голосом. Дід Семен теж був скрипалем, всі народні пісні награвав на слух.

     Народився Іван Бак 16 серпня 1943 року Божого на Лемківщині, в селі Вислок-Великий, Санокського району Жешівської області, в Польщі, в багатодітній сім’ї. Чудова краса рідної природи, безмежні ліси, квітучі сади і зелені луки, чарівні народні пісні глибоко запали в душу юного Іванка.

В пісні В.Маковецького «Карпатський край» Іван Андрійович оспівує велич цієї місцини.

Вийти в гори ген високо, в мрію заглянути

Цю красу природи в чудовім краю, серцем не забути,

Деревця ці смерекові, пишні ці ялини,

Це багатство Богом дане краю Верховини

Та жити довго в цьому прекрасному краї йому не довелось. Про важке переселення 1946 року болісно згадувати. Палили, вбивали, під кулями переселяли. Спочатку в Тернопільську область, а потім родина переїхала в селище Красне Буського району.

В сім’ї Баків було п’ятеро дітей: чотири сестри – Марія, Стефанія, Анна, Люба  та Іван.

Господинею в хаті була мати. А ми, діти господарювали разом з нею. -Кожен з нас – згадує Іван Андрійович – мав свої обов’язки. Одне мило посуд, інше стежило за чистотою в хаті, старші помагали вести домашню господарку. Батько як міг наповнював сімейний бюджет, працюючи слюсаром, потребуючим підшивав взуття, а при нагоді починяв людям годинники. Ніколи не відмовляв їм в потребі чи допомозі. Незважаючи на відсутні нестатки, в сім’ї панував оптимізм, лунали народні пісні і музика.

В життя Іванка музика і співи увійшли з раннього дитинства, з молоком матері. Вперше взяв до рук музичний інструмент, маленьку скрипку – восьмушку в п’ятирічному віці. І та простенька мелодія, що виринула з-під невпевнених дитячих пальців глибоко вразила душу хлопчика, очевидно вона і відкрила перед ним таємницю музичного мистецтва.

Середню освіту Іван Бак здобув у школі селеща Красне. Після її закінчення працював на Красненському цукровому заводі токарем. І в школі, і на підприємстві продовжує захоплюватися музикою та спортом. Самобутню майстерність показує в багатьох його видах. Досконало володіє грою у волейбол, проявляє високі якості центрального нападника і захисника у футболі. Капітанська пов’язка на його правій руці не раз виводила команди волейболу та футболу на призові місця району та області. А його біг на 60 і 100 метрів не раз зашкалював до показників другого спортивного розряду.

Однак, Іван Бак, як людина не тямить свого життя без музики. Шляхом самоосвіти набув навичок грати на трубі, сопілці, скрипці та баяну. І вже жодна урочистість в районі, жодне весілля в Красному, Андріївці, в інших навколишніх селах не обходилося без участі Івана Андрійовича. А в січні 1962 року, немаючи музичної освіти, його приймають на роботу вчителем співу Утішківської восьмирічної школи.

Разом з тим, він добре розуміє, що без глибоких знань, важко буде надалі вдосконалювати  Богом даний свій природний талант.

В липні 1962 року І.Бак вступає до Львівського музпедучилища, по класу баяна. Разом з однокурсниками організовує капелу, в якій хлопці грали на різних музичних інструментах, а свою творчість проявляли на весіллях та різних мистецьких заходах. На другому курсі Іван Андрійович диригує духовним оркестром депо «Схід» Львівської залізниці.

1978 року І.Бак заочно закінчив музично-педагогічний факультет Дрогобицького державного інституту ім. І.Франка.

Працюючи у Буській музичній школі, продовжуючи навчатися в інституті, Іван Андрійович, плідно працює в царині пісенної творчості.

Він пише поетичні тексти до пісень, творить все нові і нові музичні твори, прагне донести їх до кожного серця української родини.

Іван Андрійович видав свої збірки «Наша пісня» в 2016 році, а в 2010 році – пісенник «Моя Україно». Його найкращі пісні були надруковані у районному віснику. Композитор знаходиться у плідній співпраці з авторами пісень таких як: В.Маковецький, В.Боднаренко, Г.Левчишин, Р.Бучко, І.Кащак, Р.Керик, С.Гудима, Л.Ціхоцька та ін.

Творча праця Івана Андрійовича, тісно пов’язана з роботою в Буській музичній школі, якій він віддав понад 50 років. Тут він виховав цілу плеяду музикально обдарованих людей, які сьогодні сумлінно працюють  у духовній сфері, в галузі освіти, культури, державних структурах, і які незважаючи на свій вік і посаду не розлучаються з музикою та піснею. Серед них отець Євген Мигаль, о.Артем Лакотій, Петро Мороз, Олександр Заліско, Надія Гела, Віра Балонь, Ірина Грициндишин, Степан і Василь Стельмащуки, син Степана - Юрій та багато інших.

Одна з характерних ознак мистецької індивідуальності Івана Андрійовича – багатогранність тематики. Найперше це пісні, що оспівують страждальну Україну, історично-козацьку добу, в яких музикант прекрасно моделює глибоку синівську любов до рідної Батьківщини її трагічну долю, жертовну героїку козацької боротьби за незалежність нашої Держави, допомагає краще зрозуміти дух тої великої епохи. Особливо це проявляється в піснях «Моя Україно», «Страждальна мати», «Люблю Україну», «Гетьман Сагайдачний», «Пісня про Івана Мазепу», «Дзвеніли бандури» та інші.

Природній хист передавати живі і глибокі почуття людей, прослідковуються в його творах написаних із почутого і побаченого ним особисто. До речі, його перша пісня «Материнське серце» творена після зустрічі із жінкою, яка три дні до того похоронила свого сина, який загинув в Афганістані.

В цій та інших піснях Іван Андрійович, глибоко сумує і переживає разом з своїми героями.

І рано з горя посивіла мати,

Ламала руки на чужинський шлях,

І плакали тополі біля хати,

І сумували маки на полях

Але закінчує свій спів піднесеним пафосом. Недаремно боролись наші предки, щоб Україна «… як страждальна мати нарешті з рабських вирвалась оков, щоб вже не стати більше на коліна».

А коли співає І.Бак духовні пісні, його голос пливе лагідною хвилею, і ніби просить Всевишнього, щоб змелосердився над Україною, її народом, простив нам безлад в державі, і застерігає тих хто «… за портфелі і за гроші рідну матір продадуть, бо народ трусне, як грушу корумповані мізки» («Не беріть гріха на душу», «Лебедине пір’я», «Без страждання нема розуміння»).

Ще одну грань таланту слід відмітити у творчості Івана Андрійовича – це пісні про кохання. У цей чарівний світ музикант поринає своїм чистим голосом, яким передає живі і глибокі почуття закоханих людей, де «… до струн твоїх сердечних мелодію добрав». В піснях цього жанру часто-густо прослідковується їх автобіографічність, що є яскравим виразом особистої долі авторів слова і музики. Тут найвиразніше поєднано напругу думки і настрою. Особливо це прослідковується у піснях «Подих кохання», «Дві долі», «Романс кохання», «Ти до мене у сни приходиш», де «… моє серце спокою немає, бо у ньому кохання весни».

Пісні соціальні та родинні – це батьківська хата, родинний затишок тощо. Тут поезія та музика є живі, яскраві, сповнені барв істини, це історія, яка розкриває життя композитора нашого краю.

…Цьогоріч Івану Андрійовичу виповнилося 75. Багато це, чи мало, але прожив він їх, як належить сумлінному трудівникові мистецтва. Його життєве кредо успадковане від Батька і Матері, у їх мудрих словах, якими наставляли своїх дітей.

-         Щоб стати освіченим, треба вчитися п’ятнадцять років, - говорив Андрій Семенович, – а щоб бути людиною, – все життя.

         А ось мамин заповіт: «Якщо допомагаєш людині, то роби це від душі, а якщо зробив добро, забуть про це, і ніколи нічого не вимагай натомість».

І з цим батьківським наказом І.Бак продовжує жити і працювати. Своїм голосом малює образ невтомного співака, вдумливого педагога і благородної людини. А праця – додає йому сил і мистецької наснаги. В цьому він вбачає своє щастя.


АДАМ  ТАРНОВСЬКИЙ, палкий шанувальник творчості Івана Андрійовича  



Обновлен 08 янв 2019. Создан 26 дек 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
ААААААААА