Ярослав Павлюк - письменник

 

Ярослав Павлюк - письменник

Підбірка матеріалів



Письменник Ярослав Павлюк

(11.03.1955-02.12.2008).

Автор книг "Фільмар", "Гладіатор", "Ракурс", "Нічний імператор"...


Останнє інтерв'ю
Ярослав ПАВЛЮК: «Література перетворюється на шоу-бізнес»
Оксана Зьобро. "Високий Замок" 01.12.2008 №226(3875)
________________________________________
«Мене дуже насторожує сучасний стан української та загалом світової літератури, яка перетворюється на модний шоу-бізнес, у якому кожен намагається щось написати, видати, а згодом розрекламувати і продати», - з цих слів розпочав свій літературний вечір у кав’ярні «Кабінет» львівський прозаїк Ярослав Павлюк.
________________________________________

Згодом розмова перетекла у русло розповідей про творчість, історичну основу творів та спорт, який становить невід’ємну частину життя письменника.

Ярослав Павлюк цікавий не лише своїми творами, а й біографією. Він єдиний письменник, який в минулому професійно займався легкою атлетикою - спринтом. «Я вийшов на рівень олімпійської збірної, мене запрошували поїхати тренуватися у Москву, але я відмовився, - розповів прозаїк. - Там потрібно було жерти хімію, а це дуже небезпечно для організму. І правильно зробив - зараз багато моїх друзів-спортсменів працюють на аптеку”. Маючи дві вищі освіти - автоматизовані системи управління та журналістику (заочно) – Павлюк визначальною для себе вважає технічну. «Завдяки АСУ я маю системне мислення і широкий кругозір. Для вироблення мого літературного стилю вони дали набагато більше, ніж навчання на журналістиці», - зауважив він. Його книги – професійні й ґрунтовні розвідки у філософії, осмислення історичної та теперішньої ситуації.

Автор восьми книжок, серед яких є дитяча казка «Будиночок, у якому ніхто не спав», найбільш захоплено розповідав про свій історичний роман «Нічний імператор». “Почав писати його, бо мене зачепило, що з Олексія Розумовського, брата останнього гетьмана України Кирила Розумовського та коханця російської цариці Єлизавети І, українські та російські історики зробили лакея, пияка і підлабузника, - зізнався Ярослав Павлюк. - А я побачив зовсім іншого чоловіка - із широким філософським поглядом на життя та самодостойною поведінкою». Літературний вечір на якийсь час перетворився на урок історії.

Літературний есей Ярослава Павлюка «Подвійне задзеркалля» присвячений Тарасові Шевченку та Миколі Гоголю. «Не розумію чому до них таке різне ставлення, - обурювався прозаїк. – Нехай кожен сприймає Шевченка по-своєму, але робити з нього ікону – ганьба. На нього моляться, але його ж не знають і не читають. Шевченка треба об’єктивно сприймати – не занижувати і не звеличувати, а любити».


Матеріал з http://archivsf.narod.ru/persona/pavlyuk/pavlyuk.htm

Украинский писатель и журналист. Родился в г. Буськ Львовской области. Закончил факультет автоматики Львовского политехнического университета. Работал младшим научным сотрудником в НИИ, тренером по легкой атлетике, корреспондентом районной газеты «Серп и молот» (г. Городок), директором Львовского межобластного отделения Укрлитфонда.
Печатался в областной и республиканской периодике, журнале «Жовтень», альманахе «Вітрила». Член Союза журналистов СССР. Дебютная книга «Фильмар» (1989) – сборник рассказов и повестей на украинском языке. К фантастике относятся две повести прозаика – «Фильмар» (1989) и продолжение «Айлен» (1990), написанные на украинском языке.

Публикации в периодике и сборниках
• Фільмар: Фантастична повість // Я. Павлюк. Фільмар. – К.: Радянський письменник, 1989 – с.249-332
• Айлен: Повість // Я. Павлюк. Ракурс. – Львів: Каменяр, 1990 – с.

 

ПРИВАТНА КОЛЕКЦІЯ: Вибрана українська проза та есеїстика кінця ХХ століття / Упоряд., вступне слово, бібліограф. відомості та приміт. В.Ґабора. — Львів, 2002. — 628 с.

 

Ярослав Павлюк — прозаїк.

Народився 11 березня 1955 р. у м. Буську на Львівщині. Закінчив факультет автоматики (автоматизовані системи управління) Львівського політехнічного інституту (тепер — Національний університет «Львівська політехніка») (1977) та заочно провчився чотири з половиною роки на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка (тепер — Львівський національний університет ім. І. Франка). У 1972—1979 рр. активно займався легкою атлетикою, був членом збірної України із бігу на сто метрів (1975—1979). Майстер спорту з бігу на 60 та 100 метрів (1975). Працював молодшим науковим співробітником в одному із львівських науково-дослідних інститутів, тренером з легкої атлетики, а у 1980—1984 рр. — кореспондентом городоцької районної газети. З 1984 р. — директор Львівської міжобласної філії Літературного фонду України Національної Спілки письменників України. Член Національної Спілки письменників України. Живе у Львові.

Ярослав Павлюк — автор книг прози: «Фільмар: Новели, повісті» (К.: Рад. письменник, 1989), «Ракурс: Повісті» (Львів: Каменяр, 1990), спільної з Ольгою Скоробогатько «Романи подружньої пари» (Львів: Класика, 2000) та казки «Будиночок, в якому ніхто не спить» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 1993), сценаріїв документальних фільмів «Бойківська церква» (1990), «Батурин» (1991) та «Глухів» (1991), низки критичних статей та есе.

До першої його книги ввійшли новели та три повісті: «Середній рівень», «Осінь у раю» та фантастична «Фільмар», до другої — чотири повісті: «Гладіатор», «Ракурс», «Голова Іоанна» та науково-фантастична «Айлен», а до «Романів подружньої пари» — історичний роман «Нічний імператор», «Сад п’яних вишень» (з міських настроїв) та «Шевченкоманія» (вільна проза).

Повість Ярослава «Осінь у раю» надрукована у «Жовтні» (тепер — «Дзвін») (1988. — Ч.12), «Голова Іоанна» — в «Україні» (1989. — Ч.9), «Сад п’яних вишень: Із міських настроїв» — у «Дзвоні» (1994. — Ч.9), історичний роман «Нічний імператор» — у «Дзвоні» (1998. — Ч.7), а його продовження — у «Сучасності» (1998. — Ч.4) та «Кур’єрі Кривбасу» (1999. — Ч.119-121). Вільна проза «Шевченкоманія» вперше оприлюднена скорочено під назвою «Шевченко чи «Без сорома казка»: Дєннік» у «Дуклі» (1998. — Ч.5).

Уривки з «Саду п’яних вишень» вміщені у «Літературному Львові» (1994. — Ч.15), а з «Нічного імператора» — у «Дуклі» (1995. — Ч.6). У «Сучасності» опубліковані також автокоментарі до роману «Сад п’яних вишень» під назвою «Думок печальних генерал, або Ментальність-сенти» (1997. — Ч.7-8).

Його новели опубліковані у «Жовтні» (1985. — Ч.5; 1986. — Ч.9; 1987. — Ч.9, 10; 1989. — Ч.12) та «Кур’єрі Кривбасу» (1997. — Ч.87-90).

Новела «Просто проза» перекладена польською мовою і надрукована у місячнику «Dekada Literacka» (1998. — Nr.10).

Далі все має йти у двох колонках. У першій:

Стиль життя — стиль письма. Це Ярослав Павлюк. І з особливою силою це відчувається в одному з кращих творів Ярослава Павлюка — у «Саду п’яних вишень» — книзі, яка є справжньою сагою про безнадію і відчай покоління, що не відбулося.

Цей твір називають то повістю, то коротким романом, тому що є два цілком відмінні його варінти: журнальний і книжковий. Власне, перший і означують повістю, а другий — коротким романом, але про нього таки доцільніше б говорити як про книгу.

Якщо перший варіант «Саду п’яних вишень» тяжіє до класичної української прози, то останній є яскравим зразком постмодерного прозопису. З первісним твором сталася дивна метаморфоза: він немов би перейшов у реальний вимір життя і розпочав самостійно жити, зазнаючи водночас і різних впливів нових літературних віянь; розпочав обростати різними історіями і документами та вести захоплюючу гру з читачем і мовними стихіями — українською та російською.

Основні настрої і мотиви «Саду п’яних вишень» були вже накреслені у повісті Ярослава Павлюка «Голова Іоанна».

 

«Йому добре пилося цієї осені і добре думалося.

 

«Йому чи не йому — яка різниця? — писав гостро заточеним олівцем в арифметичному шкільному зошиті дрібні літери, які не торкалися одна одної.— Можливо, тому, кого він шукав, і не у цю осінь, а в іншу, яка давно зникла, одійшла кудись і тепер оживає інколи у чиїйсь сентиментальній уяві. Він подумав, що знову намагається жити чужим життям і що свого ще не починав».

 

У другій колонці:

Образ Ярослава Павлюка просто неможливо відтворити без згадки про його дім-пристань у центрі Львова, з вікнами на подвір’я з дитячою фортецею і старими липами. У цьому гостинному помешканні, переповненому картинами та книгами, знаходили пристанище багато письменників та митців, нинішній цвіт української літератури. Тут з великим задоволенням зустрічалися давні друзі та браталися щойно познайомлені люди. Цей дім бачив багато добрих і світлих людей. Тут говорилося про цікаві речі з Андрієм Содоморою і Віктором Небораком, Ігорем Римаруком, Олегом Лишегою, Петром Мідянкою, Олесем Ульяненком, Юрком ·удзем та багатьма іншими.

Траплялося, що тут за одним столом несподівано опинялися давні неприятелі, але аура дому так сильно впливала на них, що вони ставали прихильними один до одного.

Того, хто потрапляв у цей дім уперше, господар частував по-особливому: подавав йому старовинний, немов для причастя, мосяжний келішок — родинну реліквію.

Нерідко він щиро дивував своїх гостей й іншими реліквіями. Міг показати оригінал листа Андрія Тарковського до Сергія Параджанова й автограф самого Параджанова та розповісти, як вони потрапили до нього. (Згодом усі ці історії проросли в «Саду п’яних вишень»). Першим гостям він охоче показував картини Бориса Жданюка, героя свого роману, чи «китайський» пейзаж Галини Пагутяк — калину під снігом, що нагадує ієрогліфи, чи слуп з батьківської хати Анатолія Щербатюка, який той привіз з рідного села з Вінниччини... Або ж включав магнітофон, щоб усі почули давні розмови та знайомі голоси і повернулися у минуле...

Але є в цьому домі-пристані ще одна річ, про яку Ярослав нікому нічого не розповідає. Це старовинний мосяжний трисвічник з однією зламаною підставкою — як постійне нагадування господарю про фатальну подію, коли він і його дім ледь не загинули у пожежі.

 

«...Йому добре пилося у цю осінь і добре думалося.

Давно обриднувши самому собі, виходив з чийогось дому у сухі високі дні, випивав свої кухлі у пивбарі і брів кудись прозорими вуличками Львова. Облітало останнє листя. Випав другий, третій сніг. Шукав когось і знаходив...»

 

У «Приватній колекції» вміщено книжковий варіант «Саду п’яних вишень», опублікований вперше у спільній з Ольгою Скоробогатько книзі «Романи подружньої пари» (Львів: Класика, 2000).

 

Література: Пагутяк Г. Реквієм по «втраченому» поколінню (Ярослав Павлюк. Фільмар: Новели, повісті. — К.: Рад. письменник, 1989) // Дзвін. — 1990. — Ч.6; Переяслов М. Життя з чужого плеча... // Вітчизна. — 1991. — Ч.4; Картацький В. Двоє з-під сузір’я Риб і два Стрільці // Дзвін. — 2002. — Ч.4 та ін.



Обновлен 19 мая 2015. Создан 29 апр 2009



  Комментарии       
Всего 1, последний 6 лет назад
oleksa 20 мая 2011 ответить
мій дядько) чудова, цікава людина була)
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
ААААААААА