Петро Франко - педагог, письменник

 

Петро Франко - педагог, письменник

Серія матеріалів



Франко Петро Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Дата народження: 21 червня 1890
Місце народження: Нагуєвичі
Дата смерті: 28 червня 1941


Петро́ Іва́нович Франко́ (*21 червня 1890, Нагуєвичі—†28 червня 1941), педагог і письменник.

Син І. Франка, народився в с. Нагуєвичах біля Дрогобичa; закінчив Львівську Політехніку; співзасновник Пласту; Член Наукового Товариства ім. Шевченка.

У 1911-1914 роках був учителем тіловиховання в філії української гімназії у Львові. Восени 1911 року організовує в своїй гімназії пластові гуртки та переводить з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видає книжечку «Пластові ігри та забави».

З 1914 року в ступені поручника командує сотнею Легіону УСС. З 1918 року сотник Петро Франко веде референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії в Красне Буського району, аж до її інтернування в 1920 році.

Від 1922 до 1930 року учитель гімназії в Коломиї. У 1931-1936 році працює старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока.

З 1936 до 1939 року учителює в гімназіях у Львова та Яворова. Між тим, в 1937 році, видає працю «Іван Франко зблизька». Від 1939 по 1941 рік працює деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обирається депутатом до Верховної Ради УРСР.

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали та писав оповідання. Автор підручника шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки; історичні оповідання «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії»; спогадів «Іван Франко зблизька» (1937), кіносценарій за повістю «Борислав сміється» та ін.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 р. вивезений радянською владою зі Львова. Загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі на станції Прошова коло Тернополя з поїзда, яким Петра Франка радянські солдати намагалися вивезти на схід. За іншими даними, загинув в катівнях НКВС влітку того ж року.


Син Каменяра: Петро Франко

Геніальна постать часто відвертає увагу від його родичів. Унаслідок такі люди менш відомі, ніж чимало їхніх не обов’язково видатних сучасників.


Ця істина стосується і сина другого після Шевченка українського літератора.

Петро народився в Нагуєвичах 28 червня 1890 року. Навчався в Академічній гімназії та “Львівській політехніці”, де студіював хімію. 1910 р. брати Петро й Тарас Франки заснували у Львові пластовий відділ – один із перших у Галичині, з 1913-го – члени парамілітарної організації “Січові Стрільці”. На початку Першої світової війни Петро добровольцем вступив до легіону Січових Стрільців. Оскільки мав диплом інженера й узагалі був схильний до техніки, отримав скерування до авіаційної школи в Сараєво. Відтак служив в авіаційній частині австрійської армії.

Після Листопадового Зриву П. Франко очолив авіаційний відділ державного секретаріату військових справ,
а водночас його призначили командиром летунського відділу УГА. Власне Петро Франко створив і розбудував авіацію української армії. Авіація УГА дислокувалася в Красному (тепер – селище міського типу Буського району). Напередодні відступу УГА з Красного 21 травня авіаційна частина на чолі з
П. Франком поділялася на три сотні та мала близько
50 літаків (із них 20 бойових). Крім 16 пілотів-галичан, Петрові Франку вдалося завербувати для служби
в українській армії також австрійських пілотів, а найкращим пілотом вважали естонця (так вважає Андрій Козицький, на мою ж думку, це росіянин родом із Естонії) Євського.

1919 року П. Франко потрапив у полон. Його інтернували в краківському таборі для військовополонених. Але син Каменяра не занепадав духом. За золотий перстень він виміняв в охоронця мундир польського вояка, переодягнувся й утік. Перечекавши певний час, він прибув до Львова. Невдовзі одружився та переїхав до Коломиї, де його призначили професором місцевої державної гімназії (1922-1930). Водночас викладав у так званому “таємному” Львівському українському університеті та брав активну участь у пластовому русі.

На подальшу долю П. Франка справив суттєвий вплив професор Ігнатій Мосьціцький (див. про нього “Газету” за 2 грудня 2005 р.) – його колишній учитель. Як соціаліст І. Мосьціцький не міг не цікавитися долею сина великого Каменяра. До того ж учителі завжди мають сентимент до своїх учнів. На приязнь
І. Мосьціцького (президента Польської республіки в 1926-1939 рр.) не вплинула навіть участь П. Франка в польсько-українській війні (про що він не міг не знати). Петро Франко потребував грошей і звернувся до І. Мосьціцького з проханням допомогти. У відповідь той наполіг, щоб
П. Франка включили до групи польських інженерів, які поїхали працювати в СРСР на запрошення радянського уряду.

Петро Франко влаштувався на посаду співробітника Науково-дослідного інституту прикладної хімії в Харкові (1931). Працюючи там, опублікував низку наукових праць, підручник із хімії, енциклопедичний словник із хімічної термінології, запатентував 36 винаходів у галузі переробки молока та викладав хімію в місцевій політехніці. А ще інтенсивно працював на ниві літератури, переробляв батькові твори для постановки їх на театральній сцені, написав кіносценарій “Борислав сміється” та повість.

1936 року польські громадяни отримали ультиматум – покинути СРСР упродовж доби. Щоправда, для сина Каменяра зробили виняток. П. Франка викликали в НКВС і запропонували йому прийняти радянське підданство. Він відмовився. Повернувшись у Галичину, учителював у приватних українських гімназіях в Яворові та Львові. Водночас його остаточно захопила література. У той час Петро писав спогади, оповідання, повісті, поеми, перекладав з англійської та польської тощо.

1939 р. І. Мосьціцький посприяв, щоб П. Франка включили до групи польських інженерів, яких запросив на роботу уряд Японії. Петро планував вирушити до Японії 20 вересня 1939 р. через Відень. Тим часом Львів захопила Червона Армія. П. Франко сприйняв прихід визволителів насторожено та мав намір нелегально перейти німецько-радянський кордон. Проте його швидко розшукали й викликали до щойно сформованого обкому КП(б)У. Там пояснили, що син Каменяра дуже потрібний радянській владі, наговорили компліментів, запропонували депутатський мандат і ще багато чого. П. Франко завагався і... погодився. Тож саме син Каменяра зачитав на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР ухвалене в Львівському оперному театрі рішення про включення Західної України до складу УРСР. За слухняність Петра Франка призначили деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі (нині – Комерційна академія) та директором щойно створеного музею його батька з дуже пристойними окладами. Відтак ім’я П. Франка не сходило зі шпальт преси: ось бачите, стверджували більшовики, як Франко полум’яно агітує за радянську владу.

Після нападу Німеччини на СРСР П. Франко отримав особисту охорону. 28 червня 1941 р. (себто в день народження П. Франка) йому, професорові Кирилові Студинському (див. про нього “Газету” за 7 жовтня 2005 р.) і професорові Мар’янові Панчишину (див. “Газету”
за 21 жовтня 2005 р.) звеліли готуватися до евакуації. М. Панчишин останньої миті сховався і врятувався. Натомість П. Франко, як і
К. Студинський, вирушили на Схід. Сліди обох розшукують і досі...

Ігор Чорновол

"Львівська газета" П'ятниця, 08 вересня, 2006 року, № 163 (970)




Летунство УГА 1918-1920 роках
Дата: 24/02/2009


У Першій Світовій війні вперше в історії воєн, була використана найновіша військова техніка – це військовий повітряний флот (авіація), який досяг високого ступеня досконалості. Війна, яка набувала характеру позиційної (окопної), а позиції воюючих сторін загороджувалися довготривалими укріпленнями, унеможливлювала повноцінну розвідку, виключно силами кавалерії і наземних військ. Відтак виникли нові форми її розв’язання. Такі функції в армії перебрала на себе новоутворена авіація. Зі створенням Західно-Української Народної республіки у 1918 році, Державний Військовий Секретаріат звертається до гетьмана Павла Скоропадського з проханням допомогти сформувати Галицький авіаційний загін.
Головнокомандувач УГА полковник Гнат Стефанів своїм розпорядженням доручає поручнику Петру Франкові організовувати та створити авіаційний відділ УГА. Петро Франко (1890-1941) – син Івана Франка, належав до середовища славних борців визвольних змагань за волю України. Народився у селі Нагуєвичах 28 червня 1890 року. Закінчив у Львові Українську Академічну гімназію та Львівську Політехніку. Будучи студентом активно включається в громадське життя. Був пропагандистом фізичного виховання, членом молодіжного товариства „Сокіл”. У 1911 році стає одним із засновників молодіжної організації „Пласт”, метою якої було військовий вишкіл української молоді, редагував часопис „Пластовий табір”.

Летунство УГА 1918-1920 роках
У Першій Світовій війні вперше в історії воєн, була використана найновіша військова техніка – це військовий повітряний флот (авіація), який досяг високого ступеня досконалості. Війна, яка набувала характеру позиційної (окопної), а позиції воюючих сторін загороджувалися довготривалими укріпленнями, унеможливлювала повноцінну розвідку, виключно силами кавалерії і наземних військ. Відтак виникли нові форми її розв’язання. Такі функції в армії перебрала на себе новоутворена авіація. Зі створенням Західно-Української Народної республіки у 1918 році, Державний Військовий Секретаріат звертається до гетьмана Павла Скоропадського з проханням допомогти сформувати Галицький авіаційний загін.
Головнокомандувач УГА полковник Гнат Стефанів своїм розпорядженням доручає поручнику Петру Франкові організовувати та створити авіаційний відділ УГА. Петро Франко (1890-1941) – син Івана Франка, належав до середовища славних борців визвольних змагань за волю України. Народився у селі Нагуєвичах 28 червня 1890 року. Закінчив у Львові Українську Академічну гімназію та Львівську Політехніку. Будучи студентом активно включається в громадське життя. Був пропагандистом фізичного виховання, членом молодіжного товариства „Сокіл”. У 1911 році стає одним із засновників молодіжної організації „Пласт”, метою якої було військовий вишкіл української молоді, редагував часопис „Пластовий табір”.
З початком Першої Світової війни Петро Франко добровільно зголошується до Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Неодноразово відзначився, як хоробрий та мужній командир, йому було присвоєно військове звання „четар”, був командиром технічного відділку.
Після Листопадового Чину Легіон УСС стає основою створення національних збройних сил ЗУНР – Української Галицької Армії. Ще у 1916 році Петро Франко у місті Сараєво успішно закінчує летунську школу, тому Державний Секретаріат Військових Справ (ДСВС) доручає йому формувати авіацію УГА. Йому було присвоєне чергове військове звання „сотника” та призначено референтом авіації УГА. Особисто брав участь у бойових польотах над окупованими поляками Львовом, бомбив польську артилерію, залізницю та Кадетську школу. Петро Франко брав участь приблизно в 50 бойових польтах. На рахунку авіаторів УГА було 16 збитих польських літаків, серед яких двоє американських асів із ескадри ім. Т. Костюшка, створеної у США За заслуги в організації та керівництві української авіації, Головний Отаман військ Директорії УНР С. Петлюра присвоїв Петру Франкові звання „полковника” Армії УНР.
Від так у „Віснику Державного Секретаріату Військових Справ ч.2, Тернопіль 14 грудня 1918 року з’являється розпорядження ВВк.16 від грудня 1918 року”. „Відділ летунів” такого змісту:
1. Комендантом Летунського Відділу і референтом летунства при Д.С.В.С. іменую поручника Петра Франка.
2. Летунський відділ підлягає безпосередньо Д.С.В.С.
3. Летовище враз із всіми забудуваннями і урядженнями попередньої летунської сотні в Краснім переходить на виключний ужиток Летунського Відділу.
4. Всі зголошення до Летунського Відділу так вишколених вже у бувшій австрійській армії як і новаків мають Окружні Команди і коменданти фронтових частин негайно пересилати до Д.С.В.С. з відповідної допискою і посвідкою начального лікаря даного округа або відділу, чи подавець надається до летунської служби.
5. Всі Окружні Команди і команди фронтових частин видадуть негайно зарядження в цілі зібрання всього летунського матеріялу у своїх округах: літаків, бальонів, частин літаків і моторів, бензини і смару, залізного і мосяжного дроту, нафти та сирців як: шкіри, ясеневого дерева, гуми. Спис зібраного і звіт передадуть кожного першого місяця до Д.С.В.С. в зазначенням: Летунський Відділ.
6. Всі команди відділів подбають, щоб при здобуванню летунського матеріялу негайно забезпечити летунське майно, чи то через вивезення до Окружної Команди, чи через відповідну охорону. Спис майна перешлють до Д.С.В.С.
Тернопіль, дня 1 грудня 1918 р.
Товариш Д.С.В.С. сотник Бубела.*
*Текст подається з оригіналу. 1 січня 1919 року Петро Франко був іменований „сотником”.
4 січня 1919 року на одному з чергових польотів під час розвідки на північ від Львова на „Альбатросі” П. Франко був збитий ворожим літаком. Він і другий пілот ст. Десятник Роман Кавута чудом залишились живими, але обоє потрапили до польського полону в концтабір Домб’є під Краковом. У польського вартового за золотий перстень Франко викуповував польський однострій і в ньому втікає з табору. Через Прагу, Відень, Будапешт, Карпати, Станіславів він повернувся у Красне 21 січня 1919 року та продовжував виконувати свої обов’язки командира авіазагону.
У квітні 1919 року П. Франко прибув у Станіславів на нараду, яку проводив військовий міністр полковник Дмитро Вітовський. За рішенням уряду П. Франко виїхав до Белграду як представник уряду ЗУНР у Міжнародному Червоному Хресті. І тільки у червні 1922 року він повернувся на Батьківщину. Так раптово закінчилася діяльність Франка на посаді командувача авіації У.Г.А.
Після протигетьманського повстання сотник Петро Франко нав’язує контакти з новим урядом Директорії з Головним Управлінням Повітряного флоту, начальником полковником В. Павленком та начальником авіації сотником Наконечним та складає угоду про передачу у розпорядження повітряного флоту УГА досвідчену команду авіаторів УНР у складі: 6 боєвих та розвідних старшин, 6 підстаршин механіків та 9 козаків. Цей відділ перелетів на 6 літаках системи „Нюпор” та „Фокер” на територію Галичини. Серед них були: полковник Джам Булат Кануков, Борис Губер, сотники Сергій Євський, Василь Булатів, поручник Аркадій Шеремецінський, хорунжий Хад Булат Кануков (брат полковника). Першими старшинами авіачастин УГА були спочатку галичани такі як: поручник Петро Франко, поручник Слезак, поручик Антін Хрущ, хорунжий Степан Кузьмович, а з прибуттям наддніпрянців спільно творили авіаційний відділ, який розвинувся у авіаційний полк. У полку існував вишкіл, який повадив навчання з молодим поповненням. Одночасно відбувались бойові польоти, під час яких бомбили польські позиції під Львовом, летовище на Янівських оболонях, електростанцію, кадетську школу, а також відбувалися розвідчі польоти вздовж залізничних шляхів, які займала польська сторона. Українські летуни переважали ворога у своєму бойовому вишколі та перевищували у технічному оснащенні завдяки літакам типу „Ньюпор” та „Фокер”
Список деяких летунів У.Г.А
Сотник Петро Франко – українець
Полковник Джам Булат Кануков – осетин
Хорунжий Хад Булат Кануков (брат) – осетин
Сотник Сергій Євський – естонець
Полковник Борис Губер – росіянин (німецького походження)
Сотник Федір Алелюхін – росіянин
Сотник Василь Булатів – українець
Поручник Аркадій Шеремецінський – українець
Поручник Антін Хрущ – українець
Поручник Степан Слезак – українець
Хорунжий Степан Кузьмович – українець
Четар Фелікс Шепарович – українець
Підхорунжий Кліщ - українець
Поручник Рудольфер – австрієць
Старший десятник Роман Кавута - українець
Подаю в скороченні спогади одного з учасників цих подій І. Лемківського, який описав типовий бойовий виліт летунів УГА.
„.... Два літаки УГА летіли на захід. Перший віз бомби та спостерігав місцевість вздовж колії (пілотував тоді четар Фелікс Шепарович) другим пілотом був булавний (підхорунжий Кліщ). Другим літаком керував поручник Рудольфер, і він же обороняв перший літак.
З появою цих двох літаків над Львовом піднялись декілька польських літаків, які тут-же атакували галичан. Поручник Рудольфер почав обороняти перший літак, щоб цей зміг відійти з місця бою. Зав’язався повітряний бій, в ході якого в кулемет поручника Рудольфера попало декілька куль противника, і він перестав стріляти. Поручник Рудольфер зовсім обеззброєний був змушений покинути місце бою. Він опустився через хмари майже до дахів Львова, таким чином уникнув переслідування та щасливо вернувся на свою базу в Красному. Також і бомбометний літак щасливо повернувся на землю”.
На початку травня 1919 року повітряний флот УГА складався: з авіаполку з базою у Красному, 1-ї авіасотні під командою поручника А. Хруща з 12 літаками які базувались у Стрию, 2-ї авіасотні під командуванням полковника Канукова з 12 літаками у Красному, 3-ї авіасотні під командуванням поручника Слезака, який творив авіабазу в Красному. На початку травня 1919 року кількісний склад льотного парку складав вже біля 50 літальних апаратів. Парк літаків складався з різнотипних літальних апаратів: австрійські „Бранденбург Б1”, німецькі „DFW-CV”, „Фокер D YII” та французькі „Ньюпори 17, 21, 23”. Летовища у Галичині були крім Львова у Красному, Стрию, Тернополі та Станіславові (Івано-Франківську).
При авіації УГА існував підрозділ прив’язних повітряних куль „Путобальонна сотня”. Це формування у повному складі під командуванням підполковника Козакова прибула до Галичини у березні 1919 року з Наддніпрянщини. На озброєнні були два французьких аеростати „Персеваль”. Ці аеростати використовувались для розвідки позицій противника та корегування артилерійського вогню. При відступі УГА за Збруч аеростати були знищені.
У збройних силах Української Незалежної держави авіаційні частини започаткувала створена наприкінці березня 1919 року Запорізька повітроплавна ескадра, що входила в Запорізький корпус, і складалась з 5 літаків, котра базувалась тоді на території східної Галичини.
Чимало уваги приділялось створенню авіації у планах Гетьманської держави Павла Скоропадського. У затвердженому плані від вересня 1918 року, Радою Міністрів Української Держави передбачалось мати для керівництва ВПС спеціальну інспектуру повітряних сил, яка підпорядкувалася безпосередньо начальникові Генерального Штабу. Авіаційні частини поділялись на частини центрального і корпусного підпорядкування. Частини центрального підпорядкування мали 3 повітряні авіаційні загони.
Свої авіаційні частини мав Чорноморський флот – біля 20 гідропланів конструкції Д. Григоровича (гідролітаки типу М-5 та М-9).
Українська армія за Директорії за станом на 1 січня 1919 року мала на озброєнні 12 військових літаків, які перейшли від Гетьманату. Поступово кількісний склад зріс до серпня 1919 року до 26 літаків. Законом про український флот від 25 січня 1919 року передбачався відділ гідроавіації Чорноморського флоту.
Статут Польової Служби армії УНР, затверджений 29 червня 1920 року Головним Отаманом С. Петлюрою, покладав на ВПС України такі завдання:
а) вести близьку та далеку повітряну розвідку
б) заважати ворожим літакам вести розвідувальні дії
в) коригувати вогонь артилерії
г) підтримувати зв’язок між частинами сухопутних військ
д) завдавати штурмуючих ударів по бойових порядках, резервах, батареях ворога Із наступом ворога по всьому фронту та складної ситуації двох українських армій, 16 червня 1919 року авіаційні сотні УГА перебазувались до Кам’янця-Подільського. У цей час на летовищі Кам’янця-Подільського базувались авіаційні загони УНР. Ось їх склад станом на серпень 1919 року. Очолював всю авіацію полковник Віктор Павленко. 3-й авіазагін УНР – 2 літаки, командир О. Федоров, 4-й авіазагін УНР – 6 літаків, командир С. Наконечний, 5-й авіазагін УНР – 4 літаки, командир Шеперецький, 1-й повітроплавний загін – 4 повітряні кулі, командир Жоховський, 1-а авіасотня УГА – 7 літаків, 2-а авіасотня УГА 3 літаки.
Однострій летунів
Авіаційні частини наказами командування армії мали свій однострій. У Галицькій армії це був загальноприйнятий однострій (Наказ Д.С.В.С. від 22.04.1919 року), у якому зубчатка на ковнірі була попелястого кольору та з позначкою вище ліктя лівого рукава двох літер „ЛТ” (летуни). У армії УНР це був також загальноприйнятий у війську френч із позначками на ковнірі відзнак чотирикутних петлиць по родам військ (у авіації це був краповий колір). Один наказ від 30.06. 1919 року та другий від 30.07 1919 року, але в результаті різних причин вони не виконувались ні з одної ні з другої сторони. В авіації виробилися свої спільні знаки розпізнавання. Летуни на кінцях ковніра носили особливі відзнаки у вигляді пропелера, а на рукавах трохи вище ліктя такий самий знак в ромбовидній нашивці. Поверх військової куртки одягали шкіряні куртки, а в холодні осінні та зимові дні шкіряні куртки підбиті хутром. На голову одягали захисний шолом, зроблений зі шкіри та захисними елементами на ньому із натурального корку, який захищав голову від ударів. На ноги в зимовий період одягали чоботи на хутрі. Адже літаки не були оснащені спеціальними кабінами для летунів, які би захищали його від холоду та непогоди.
На українських літаках були нанесені розпізнавальні знаки у вигляді намальованих жовто-синіх кіл на крилах та тризуба на фюзеляжі або хвостовому оперенні. Спільні дії авіаторів УГА та УНР брали активну участь у бойових операціях сухопутних частин діючих армій України, вели повітряну розвідку, завдавали штурмуючих ударів по ворогу, знищували багато ворожих літаків.

Публікацію підготував директор
Галереї українського військового однострою
(м.Львів площа Ринок 40)
заслужений працівник культури України
Богуслав Любів
275 83 08
297 51 93


Создан 30 мая 2009



  Комментарии       
Всего 1, последний 6 лет назад
Bogdan-Savak 21 июл 2011 ответить
Вам ще варта прочитати трилогію Михайла Шарика "Діти війни" (Вінніпег.1955. 1956). Михайло Шарик, який родом із с. Денисова, що на Тернопільщині був у летунській армії від початку її створення і до кінця. Він був у особистій охороні Віктора Павленка. У жовтні цього року виповнюється 110 років від дня народження кулеметника-десятника летунської армії УНР та українського письменника в Канаді М. Шарика. З приводу цього в його родинному селі та обласному краєзнавчому музеї відбудуться святкування.
Богдан Савак, директор Денисівького краєзнавчого музею.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
ААААААААА