Роман Шмідт - політик, аграрій

 

Роман Шмідт - політик, аграрій

Серія матеріалів



Шмідт Роман Михайлович (*20.04.1951)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шмідт Роман Михайлович — український політик. Народився 20 квітня 1951 року у с. Старий Милятин Буського району Львівської області.

Освіта вища, у 1973 році закінчив Львівський зооветеринарний інститут по спеціальності зоотехнія. Вчений зоотехнік, кандидат біологічних наук.

З 1973 по 1975 рік працював зоотехніком, головним зоотехніком у колгоспах Буського району Львівської області.

З 1975 по 1993 рік - аспірант, асистент, доцент кафедри Львівського зооветеринарного інституту.

З 1993 по січень 1996 року - начальник Центру приватизації в АПК Львівської області.

З лютого по вересень 1996 року - начальник Центру приватизації та аграрної реформи Львівської облдержадміністрації.

З вересня 1996 по лютий 1997 року - заступник завідуючого відділом з питань агропромислового комплексу і продовольства Кабінету Міністрів України.

З лютого 1997 по травень 1998 року - заступник голови Львівської обласної держадміністрації.

З березня 1998 по квітень 2002 - Народний депутат України 3-го скликання

2000-2003 р. - заступник Міністра аграрної політики України, заступник Державного секретаря Міністерства аграрної політики України.

2003-2008 р. - президент всеукраїнської громадської організації “Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України”.

30 січня 2008 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України призначений заступником Міністра аграрної політики України




Інтерв’ю президента Асоціації Романа ШМІДТА кореспонденту газети “Аграрна країна”

21 березня 2007


З президентом Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Романом Михайловичем ШМІДТОМ зустрівся журналіст всеукраїнської газети для селян, фермерів та підприємств аграрного сектору економіки “Аграрна країна” Анатолій Альбінович БАСЕНКО. Темою для розмови стала історія становлення сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні та роль дорадництва у розв’язанні проблем сьогоднішнього українського села.


ДОБРА ПОРАДА - ДОРОЖЧА ЗОЛОТА

---Насамперед коротко Романе Михайловичу розкажіть про себе. Який перший запис у трудовій книжці, який вуз закінчили, на яких посадах працювали до теперішнього президентства?

---Цікаве запитання. Згадую біографію. Народився я і виріс у селі Старий Милятин Буського району на Львівщині. В 1973 році закінчив Львівський зооветеринарний інститут за спеціальністю “Зоотехнія” і був направлений на роботу зоотехніком колгоспу “Здобуток Жовтня” Буського району Львівської області. Отам і появилася моя трудова книжка і перший запис у ній. Далі служба у війську. А після її завершення знову повернення у рідний район на посаду головного зоотехніка колгоспу ім. Леніна. Потім навчався в аспірантурі при кафедрі біохімії Львівського зооветеринарного інституту та лабораторії обміну речовин Українського науково-дослідного інституту фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин у знаменитого професора-біохіміка Степана Зеноновича ГЖИЦЬКОГО і доктора біологічних наук, нині професора Григорія Івановича КАЛАЧНЮКА. Далі робота асистентом, доцентом кафедри генетики і розведення тварин рідної Alma mater, Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. З. ГЖИЦЬКОГО. В 1993 році запрошений на роботу у Львівську обласну державну адміністрацію та обласну раду на посаду начальника Центру приватизації та аграрної реформи. У 1994-1998 роках був депутатом Львівської обласної ради. У 1996 році запрошений у Кабінет Міністрів України на посаду заступника завідувача Відділом з питань агропромислового комплексу і продовольства (тепер Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету міністрів України), а у 1997 році призначений заступником голови Львівської обласної державної адміністрації. У 1998 році обраний народним депутатом України. Працював у Комітеті Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин. У 2000 році призначений заступником Міністра аграрної політики України, пізніше - заступником Державного секретаря цього міністерства. З вересня 2003 року працюю на виборній посаді президента Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України. Кандидат біологічних наук, доцент, академік Української академії наук.

----Що можете розповісти про історію дорадництва в західних державах та в інших країнах?

---Насправді дорадництво не є новим явищем для України. В світі воно існує понад 100 років. У 1896 році прообразом теперішніх дорадчих служб стало товариство “Сільський господар”, громадська організація, заснована українською сільською інтелігенцією у Західній Україні з метою просвітництва у піднесенні культури ведення сільського господарства. Її засновниками були брати-священники Олесницькі з Олеська, а активними членами - агрономи, ветеринарні лікарі, юристи, священники і, навіть, письменники та композитори. Наприклад, відомий композитор Остап НИЖАНКІВСЬКИЙ. Завданням цієї громадської організації було надання порад сільським господарям як ефективно та прибутково вести своє господарство.

Працюючи у 1993 році в Центрі приватизації та аграрної реформи на Львівщині, до речі прообразі державної сільськогосподарської дорадчої служби, я звичайно вивчив, як науковець, історію сільськогосподарського дорадництва. Адже, на той час розпочиналася аграрна реформа, започаткована Верховною Радою України. Сьогодні варто нагадати, що у грудні 1990 року Верховною Радою була прийнята постанова “Про земельну реформу”, а у березні 1992 року – Земельний кодекс України. Саме ці, а також закон “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, визначили правові шляхи передачі селянам землі і майна у приватну власність. Завданням Центру приватизації та аграрної реформи було впровадження цих правових актів молодої української держави. Досвіду ж не було ніякого. Не було й нормативно-правових актів, тобто механізмів виконання законів.

В країнах Західної Європи та Північної Америки дорадництво розвивалось подібним чином, як і в Україні. Правда, його становлення було введено у правове поле, парламенти цих країн прийняли відповідні закони. У Західній Україні у 1939 році, а у Східній Україні ще раніше дорадництво було ліквідовано, разом з приватними сільськогосподарськими господарствами. У Західній Європі та Америці дорадчі служби і приватні сільські господарства, зрозуміло, мали умови для свого розвитку. І зараз у більш, ніж 120 країнах, практично у кожній розвинутій країні світу, функціонують сільськогосподарські дорадчі служби. Наші сусіди, поляки, кажуть, що без допомоги сільськогосподарських дорадчих служб, польське сільське господарство не змогло б інтегруватися у систему Європейського аграрного сектору.

Про це багато хто з наших українських колег міг довідатися, побувавши на навчальних семінарах у Польщі, які були організовані Національною асоціацією сільськогосподарських дорадчих служб України, спільно з Відділом у Старому Полі Поморського осередку сільськогосподарського дорадництва в Гданську, за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польщі. Відвідали ці семінари практично усі дорадники, а також науковці, освітяни, фермери, сільські підприємці, сільські голови, представники органів центральної і місцевої влади. Вони мали можливість побачити, як працюють польські дорадники і перенести цей досвід в Україну.

11-12 грудня 2006 року в Києві відбулася підсумкова VIII Міжнародна науково-практична конференція «Нові виклики перед сільськогосподарськими дорадчими службами Польщі та України», присвячена цим питанням. Це була дуже представницька конференція, що викликала велику зацікавленість з боку уряду Польщі щодо нашої подальшої співпраці з польськими дорадчими службами. На конференцію прибули заступник Міністра сільського господарства та розвитку села Польщі, директор Департаменту сільськогосподарського дорадництва, аграрної освіти та науки цього Міністерства, директор Департаменту Міністерства закордонних справ Польщі, польські науковці і підприємці. Також у роботі конференції брали участь представники дорадчих служб зі Старого Поля, Гданська, Брвінова, Познані.

Ми контактуємо з дуже багатьма дорадчими службами світу. Це стосується дорадчих служб практично усіх європейських країн - Польщі, Німеччини, Великобританії, Данії, Швеції, Європейської Комісії, а також США, Канади. Налагоджуємо контакти з дорадчими службами Угорщини, Китаю, Японії, країн колишнього Радянського союзу - Естонії Латвії, Литви, Білорусі, Російської Федерації, Грузії, Казахстану, Туркменистану. Для прикладу, до нас приїжджали переймати досвід дорадчої діяльності науковці з Китаю та Японії. Українське дорадництво стає загальновизнаним у світі рівноправним партнером.



---- З Вашої розповіді виходить, що дорадча діяльність - це один з найважливіших інструментів аграрної політики. Яку правову базу вона має в нашій країні?

---- Дорадчі служби є найбільш ефективним інструментом впровадження державної аграрної політики будь-якої країни. Це пояснюється тим, що державні установи, державні чиновники не мають змоги роз’яснювати у кожному селі, кожній громаді, власникам особистих селянських і фермерських господарств, кооперативним організаціям заходи аграрної політики, нормативно-правові акти, спрямовані через державні програми на підтримку сільського господарства, особливо розвитку сільської місцевості.

В Україні дорадчі служби виникли в період реформування аграрного сектору, коли державні органи влади почали переосмислювати свої функції. Саме тоді, коли утворювалися приватні господарства, які не потребували вказівок, а навпаки - їм потрібні були поради: які технології краще використовувати, які сорти рослин краще вирощувати, які засоби захисту рослин більш ефективні, які породи тварин розводити, де взяти кредит, щоб купити кращу техніку, як створити збутовий чи постачальницький кооператив, кредитну спілку і т.д. Власне цю функцію почали перебирати на себе дорадники. Процес цей розпочався з 1995 року. Умовним відліком становлення дорадництва в Україні вважається ініціатива Центру приватизації та аграрної реформи до Європейської Комісії про надання допомоги у створенні дорадчої служби у Львівській області. Повноцінна така служба була створена у 2000 році. За час, що минув, дорадчі служби були створені в кожній області та Автономній Республіці Крим.

Новостворені дорадчі служби поставили питання про координацію своєї діяльності, обміну досвідом, поширення інформації, а також легалізації дорадництва у правовому полі України. У 2003 році дорадчі служби, які вже діяли у 17 областях ініціювали створення всеукраїнської громадської організації, яка називається Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України і яку я маю честь презентувати. Перше, що Асоціація почала здійснювати, це навчання та підвищення кваліфікації дорадників. Дорадники мають бути високоосвіченими, комунікабельними і незалежними людьми. Щоб на свій вибір і відповідальність пропонувати суб’єктам господарської діяльності такий спосіб господарювання, аби вони могли отримувати прибуток від своєї роботи. Це ж стосується лідерів сільських громад щодо розвитку сільської місцевості.

Тому закономірно постало питання прийняття закону «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність». Подібні закони, як я вже згадував, діють в інших країнах. У 2004 році Верховна Рада України прийняла закон «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність». На протязі вже майже трьох років триває процес, так званої, імплементації закону, тобто впровадження закону в життя, прийняття нормативно-правових актів, в тому числі Державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності з метою реального надання соціально спрямованих дорадчих послуг якомога більшій кількості сільського населення та суб’єктам господарювання на селі. Як заявив під час передостанньої нашої міжнародної науково-практичної конференції у жовтні 2006 року один із керівників дорадчої служби Землі Нижня Саксонія з Німеччини Ганс-Георг ХАССЕНПФЛЮГ: у жодній країні світу сільське господарство не може існувати без дорадництва, а дорадництво не може існувати без державної підтримки. Зараз якраз відбувається важкий процес затвердження Урядом Державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності на період до 2009 року та відповідного Порядку використання бюджетних коштів для надання соціально спрямованих дорадчих послуг сільському населенню та суб’єктам господарювання, що здійснюють діяльність у сільській місцевості.

Сільське населення потребує порад дорадників, але не має коштів для оплати цих послуг. Адже на селі дуже низький рівень життя людей. Дорадники, між іншим, теж живі люди, яким потрібно на щось жити. Власне, закон і передбачає надання соціально спрямованих дорадчих послуг для сільського населення за рахунок державного та місцевих бюджетів. Перелік цих послуг визначений у проекті Державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності, тернистий процес затвердження якої, як я вже згадував, триває з серпня 2004 року. Наприкінці січня 2007 року Урядовий комітет розглянув проект цього документу і прийняв рішення доопрацювати його та доручив Міністерству аграрної політики у двотижневий термін повторно внести на розгляд Урядового комітету. До сьогодні проект Державної програми опрацьовується міністерствами економіки та фінансів. Ми, звичайно, допомагаємо у цьому Міністерству аграрної політики.



---- Але для того, щоб дорадча служба з довірою сприймалася сільськогосподарськими товаровиробниками потрібний час, щоб вона могла себе відповідно зарекомендувати? Це з одного боку, а з іншого – селянин на грошовій мілині?



---- Правда. Як, я вже говорив, сільськогосподарське дорадництва в Україні відроджується біля десяти років. Сьогодні можна впевнено стверджувати, що воно стало загальнонаціональним явищем, відповідає запитам сільських підприємців та сільського населення, а дорадники користуються авторитетом. Люди з довірою ставляться до дорадників. Адже ті допомагають селянам ефективно працювати і отримувати прибутки, а сільським громадам - розв’язувати проблеми сільської місцевості. Їх, як кажуть, море.



---- Скільки дорадчих служб об’єднує очолювана вами, Романе Михайловичу, Асоціація? Де вони переважно діють? Що можете сказати про ефективність роботи «Доради»?

----На даний час дорадчі служби діють у кожній області і Автономній Республіці Крим. Обласні дорадчі служби мають свої відділення або представництва в районах. Їх налічується близько 138-ми.

Переважна більшість дорадчих служб створювалась за підтримки міжнародного співтовариства. Ми узагальнили і використали досвід різних країн для створення української моделі дорадчих служб. Дорадники надають інформацію з розвитку сільських громад і сільської місцевості, з ведення особистих селянських і фермерських господарств, інформують про ціни на аграрному ринку та багато інших. Скажімо, у 2006 році дорадники-члени нашої Асоціації надали суб’єктам господарювання на селі та сільському населенню понад 55 тисяч дорадчих послуг.

Після завершення міжнародних програм і проектів дорадчі служби змушені самостійно виживати. Оскільки до сьогоднішнього дня вони не отримують підтримки з боку держави, тому не мають іншого виходу, як надавати дорадчі послуги на платній основі. Переважно тим господарствам, які можуть оплатити такі послуги. Вважаю це серйозною проблемою, оскільки на дорадчі послуги очікують в першу чергу особисті селянські та фермерські господарства, сільське населення, сільські громади, які не в змозі наймати і утримувати відповідних спеціалістів з агрономії, ветеринарії, зоотехнії, бухгалтерського обліку та оподаткування, права, соціальних питань тощо і не в змозі оплати ці послуги.



---- Чув нещодавно Ваш виступ по першій програмі «Українського радіо». Ви зокрема ремствували, що дорадчі служби не реєструють…У чому проблема?

-----Дорадчі служби функціонують вже десяток років. Але закон передбачає їх державну реєстрацію. Вони повинні отримати сертифікати на право здійснення дорадчої діяльності, бути внесеними до Реєстру дорадчих служб, зареєстрованими відповідно до закону в органах юстиції. А це означає, що у дорадчих службах повинні працювати на постійній основі щонайменше три дорадники, які отримали кваліфікаційні свідоцтва і внесені до Реєстру дорадників чи експертів-дорадників. На даний час таких реєстрів нема. Міністерство аграрної політики поки що не видало кваліфікаційного свідоцтва жодному дораднику і експерту-дораднику, сертифіката - жодній дорадчій службі. Але об’єктивно дорадчі служби існують та функціонують. Тому ми кажемо органам юстиції, що мова йде лише про соціально спрямовані дорадчі послуги, які надаються за рахунок державного і місцевих бюджетів. Дорадчі служби можуть надавати всі інші дорадчі послуги, як каже закон, за рахунок коштів замовників і влада не повинна їх у цьому обмежувати.



----Що треба зробити для піднесення рівня діяльності дорадчих служб? Що цьому заважає?

---В Україні працює трохи більше 500 професійних дорадників, близько 1000 потенційних експертів-дорадників. Це дуже мало. Це трохи більше одного дорадника на один район. У Польщі в 16 воєводствах працює 5600 дорадників, в Угорщині - 1500. Отже, найголовнішою проблемою є підготовка дорадників, які могли б якісно надавати дорадчі послуги якомога більшій кількості сільського населення. По друге, це державна підтримка дорадчої діяльності. Держава має розуміти, що людям потрібно передавати знання, а гроші вони зароблять самостійно. Важливо навчити людей правильно використовувати кошти державної підтримки сільського господарства та розвитку сільської інфраструктури. Держава повинна інвестувати гроші в інновації, як це роблять усі розвинуті країни світу.



----Може наведете якісь конкретні приклади ефективної діяльності дорадчих служб?

---- В минулому році під час обговорення пропозицій міністерств до Державної цільової програми сільськогосподарської дорадчої діяльності ми зініціювали поїздку представників цих міністерств (аграрної політики, економіки, юстиції, разом з представниками Київської обласної державної адміністрації) у Ставищанський район на Київщині, щоб ознайомитися з діяльністю районного представництва Київської обласної сільськогосподарської дорадчої служби. Ми поїхали в район, зустрілися з місцевими дорадниками. Поїхали у село і зустрілися з фермерами, сільськими головами і все зрозуміли. В одному із сіл фермер розповів, як дорадники допомогли йому підготувати бізнес-план, отримати кредит за який він зміг придбати комбайн. Інший розповів, як дорадники ведуть бухгалтерський облік у фермерських господарствах. Сільський голова розповів, що завдяки праці дорадників сільська громада виграла урядовий грант. За ці кошти навели в селі лад зі сміттєзвалищем, очистили річку. Добрі слова про місцевих дорадників учасники поїздки почули від голів районної ради і державної адміністрації, їх заступників. Роль дорадників, на їх думку, особливо неоціненна у питаннях вирішення проблеми зайнятості сільського населення, створення нових робочих місць.



---- Які стосунки « Доради» з Міністерством аграрної політики, зокрема, з його Департаментом аграрної освіти, науки і дорадництва?

----Конструктивні. Ми співпрацюємо з Міністерством аграрної політики, І не тільки з Департаментом аграрної освіти, науки та дорадництва. Ми допомагаємо Міністерству у підготовці проектів нормативно-правових актів. Допомагаємо краще пізнати дорадчу діяльність. Ми запросили на навчальні семінари до Польщі представників різних міністерств і відомств (Міністерства аграрної політики, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції, Міністерства культури і туризму, Секретаріату Президента України, Секретаріату Кабінету міністрів України, Української академії аграрних наук, аграрних університетів та інші), які на власні очі побачили, як працюють польські дорадчі служби і як ними опікується Польська держава. Один Відділ у Старому Полі Поморського осередку сільськогосподарського дорадництва в Гданську має річний бюджет 2,5 млн. євро, а ще 1 млн. євро дорадники цього Відділу мають змогу заробити самостійно.


Создан 09 июн 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
ААААААААА