Зеновій Лиско - композитор-етнограф, музикознавець, педагог

 
 

Зеновій Лиско - композитор-етнограф, музикознавець, педагог

Біографічний нарис



Зеновій Лиско
(*10.11.1895-08.06.1969)

Зеновій Лиско народився 10 листопада 1895 року в с.Ракобовти Буського району Львівської області. Львів став його рідним містом. Тут він вчився в Академічній гімназії та паралельно у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (1908 - 1913рр.). У 1913 році вступив до Львівського університету на філософський факультет. Однак Перша світова війна перервала навчання на довгих 5 років.
У 1916 році його арештовують російські окупаційні війська і він потрапляє на Волинь. Революція 1917 року принесла волю як арештантам, так і інтернованим. Після звільнення З. Лиско вступає добровольцем до лав Українських Січових Стрільців, щоб боротися за українську державу. Наприкінці війни потрапляє у польський полон.
До Львова повернувся у 1920 році і вступає до Львівського “таємного університету’’ – українського закладу, який за умов польської окупації працював нелегально.
Із 1922 року З. Лиско продовжує свою музичну освіту. Їде до Праги, де бере приватні уроки. З 1923 року навчається у Карловому університеті на музикологічному відділі у професора З. Неєдли. 25 листопада 1923 року одружується із Євдокією Чебаненко, студенткою філософії цього ж університету. У 1926 році З. Лиско захищає докторську дисертацію на тему “Запорожці за Дунаєм” С. Гулака-Артемов¬ського (науковий керівник З. Неєдл).
Після закінчення Карлового університету З. Лиско розпочинає у Празі педагогічну працю. Він викладає музично-теоретичні дисципліни в Українському Педагогічному Інституті ім. М.Драгоманова, паралельно навчається у Празькій Державній консерваторії, де його викладачем з композиції був чеський композитор Й. Сук, відтак у вищій школі майстерності, яку закінчує у 1929 році.
У Празі З. Лиско активно працює як композитор і музикознавець. Тут він написав свої основні твори, серед яких поема “Тризна”, обробки народних пісень, сюїта для симфонічного оркестру, струнний квартет, соната для фортепіано, солоспіви. Твори виконувались пізніше у Львові, Києві, Харкові.
У Харкові в 1941 році у видавництві “Мистецтво” вийшли друком “Чотири обробки українських народних пісень для голосу в супроводі фортепіано”. Три з них вперше були виконані у 1926 році в Празі на концерті двох молодих галицьких композиторів – Н. Нижанківського та З. Лиска. Обидва автори виявили велику любов до рідної пісні, вміння її переосмислити і донести до слухача в новому трактуванні.
Через три роки на одному з консерваторських концертів прозвучали твори М. Колесси та З. Лиска. На цьому вечорі було виконано струнний квартет З.Лиска, про який його вчитель сказав: «Коли б такий твір написав, примі¬ром, Гіндеміт (визначний німецький композитор-мо¬дерніст), то про нього говорив би цілий світ. Але що це написав якийсь там невідомий українець, тому твір його перейде без широкого розголосу».
У Празі З. Лиско працював і як музикознавець. Найвагоміші серед музикознавчих праць цього періоду є «Відношення музики до поезії» та «Музичний ритм в поезії Т. Шевченка» (рукописи цих праць зберігаються у відділі рукописів ОНБ ім. В. Стефаника НАНУ).
У цьому ж 1929 році молодий митець їде на Радянську Україну. Він працює викладачем теоретичних дисциплін у музично-драматичному інституті у тодішній столиці Української Республіки — Харкові.
На початку 30-х років по всій Україні почалися масові репресії. З. Лиско, передчуваючи лихо, у 1931р. повертається на Галичину, де бере активну участь у музично-громадському житті краю. З 1931 по 1939 роки обіймає посаду директора Стрийської філії Вищого музичного інституту. У 1939р. стає професором кафедри композиції Львівської державної консерваторії.
У 30-роках в Галичині сформувалася і зміцніла плеяда молодих талановитих музикантів-професіоналів, які, здобувши освіту в Європі, повертались на Батьківщину, сповнені нових ідей та задумів. Разом з корифеями української музики С. Людкевичем та В. Барвінським вони повели рішучу боротьбу з дилетантизмом, провінційністю, розуміючи, що період аматорства надто затягнувся. Професійні му¬зиканти намагалися очолити музичне життя краю, здійснювати контроль за рівнем мистецьких заходів, займатися видавничою діяль¬ністю. Для цього необхідна була організація, яка б об’єд¬нала музикантів-професіо¬налів, займалася цими питаннями, також захищала інтереси своїх членів, підтри¬мувала їх матеріально і морально.
Така організація під назвою «Союз українських професійних музик» («Супром») була створена у 1934 році, і очолив її один з найактивніших діячів музичного руху Галичини Н. Нижанківський. У 1937 році почав виходити орган «Супро¬му» місячник «Українська музика». Ініціатором та редактором журналу був З.Лиско. Редакція часопису знаходилася спочатку в Стрию, а в 1939 році її було переведено до Львова, і «Українська музика» почала виходити у співпраці з Музикологічною комісією Наукового Товариства ім. Т. Шевченка.
Поява журналу ознаменувала початок нового періоду в історії музичної періодики Галичини. Завдяки невтомній праці редколегії часопису і, в першу чергу, головного редактора З.Лиска, за короткий час існування (неповні три роки) часопис засвідчив високий науковий рівень статей, різноманітність інтересів дописувачів, а особлива увага до хроніки музичного життя дає нам сьогодні цікаве джерело інформації про митців того періоду, імена яких на довгі роки були вилучені з історії української музичної культури.
У 30-ті роки З.Лиско поєднує працю педагога, композитора, музикознавця, організатора музичного життя. Деякі його музикознавчі праці були опубліковані в журналі «Українська музика». Це, зокрема, монографічне дослідження «Іван Лаврівський», словник «Сучасні музики Великої України», статті «Василь Барвінський», «Шевченко і музика», «Формальна побу¬дова українських народних пісень». Вагомий вклад у розвиток української музикознавчої думки З.Лиско вніс своєю працею, записаною у 30-ті роки, «Піонери музи¬каль¬ного мистецтва в Гали¬чині». У 1933 році в Стрию видруковано «Му¬зич¬ний словник», репринтне видан¬ня якого було здійснено видавництвом «Музична Україна» у 1994 році. Під редакцією З.Лиска у 1937 році вийшов «Великий співаник Червоної Калини», де він виступає також і як автор ряду творів. У співпраці з М. Колессою та В. Витковським був підго¬товлений до друку «Дириген¬тський порадник», виданий у Львові в 1938 році. У композитор¬ській творчості цього періоду З.Лиско звертається в основному до інструментальних жанрів.
До 1944 року З. Лиско — в центрі музичного життя Гали¬чини, без нього не обходиться жодна важлива подія. Проте обставини змушують його покинути Батьківщину, а причин для цього достатньо: в минулому — січовий стрілець, пізніше – втікач з соціалістичної України в Польщу. Спочатку він потрап¬ляє у табір для перемі¬щених осіб у Міттенвальді, де зустрічає своїх колег-музикантів і вони організовують «Об’єднання українських музик». Разом із музикознавцями В. Витвицьким та А. Ольховським З.Лиско працює над музичними статтями до «Енциклопедії українознавства», що вийшла друком у Мюнхені 1949 року.
Слід згадати про спеціально замовлений для «Енциклопедії українознавства» огляд про українську народну музику, що свідчить про визнання З.Лиска як авторитетного знавця музичного фольклору. Саме в еміграції композитор активно займається дослідженням української народної пісні. І як результат — вже згадана антологія «Українські народні мелодії». Це зібрання не є авторським, воно об’єднує пісні, які Лиско віднайшов у доступних йому джерелах (з кінця XVIII до початку 60-х років XX ст.), а також записані ним самим. Над цією антологією композитор почав працювати в Німеччині, а закінчував у США, куди переїхав з родиною в кінці 1960 року.
Завжди активний митець, педагог Лиско не може залишатись осторонь музичного життя української громади. З 1961 року він очолює український музичний інститут в Нью-Йорку, а також викладає теорію та фортепіано. До кінця життя З.Лиско був дійсним членом Наукового Товариства ім. Т. Шевченка та Української вільної академії Наук у Нью-Йорку (очолював музикологічну секцію), членом міжнародної ради фольклорної музики.
Помер З. Лиско 3 червня 1969 року в Нью-Йорку, похований на українському кладовищі в Баунд Бруші. Постать видатного українського композитора, музикознавця, педагога, фольклориста, яка була забута на кілька десятиліть з історії української музики, в останні роки починає повертатися до нас. Праці музикознавця, фольклориста поступово стають доступними для ознайомлення.
У бібліотеках можна побачити його інструментальну антологію в десяти томах «Українські народні мелодії», що почала виходити з 1964 року, і налічує близько одинадцяти з половиною тисяч пісень. У 1994 році побачила світ праця «Піонери музичного мистецтва в Галичині» (матеріали до історії української музики) — опрацювання рукопису, упорядкування, вступна стаття, авторський рукопис якої зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника). Його музичні твори починають входити у репертуар українських виконавців.

Марія Смолінська "Історія Товариства "Просвіта" села Ракобовти", "Воля народу" (Буськ) 2009



Обновлен 29 дек 2014. Создан 07 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
ААААААААА